Небо кольору стиглої сливи:
ані хмар, ані вітру, ні птиці.
Відлетіли у вирій громи й громовиці,
проросли пʼяним зелом розгонисті зливи
із пахучої глиці.
Небо кольору стиглого терну –
ані цятки – напнулося шовком.
Все навколо нарешті спинилось-замовкло.
Сонце коней гривастих до заходу верне
і заплющує око.
Небо кольору ночі-ожини:
і густе, і холодне на дотик.
Як піду, памʼятай даленіючі кроки.
Озиратись в минуле немає причини,
бо минуле – наркотик.
Небо синє моє старовинне
ген за обрій тече океанно.
Світ звучить урочисто великим органом,
і нема ні початку йому, ані спину.
Засинаймо, коханий.
Немає коментарів:
Дописати коментар