Цей двірник був мольфаром в одному з життів:
надто рано він досвітки мовчки змітає у баки.
Ще порядні міщани рахують, мов дріб’язок, сни,
і не спиться хіба водіям і собакам,
навіть сонце червневе навшпиньки не пройдеться по
пересохлих од спраги чи хіті ранкової вікон –
тільки він над усім цим – усьому тло,
що ніколи не стане таким собі чоловіком
плото-кровним,
з минулим («було…»),
і майбутнім (окресленим словом «завтра»).
Все мете, віддаляється в горизонт,
і мугикає щось під носа, неначе мантру.
Немає коментарів:
Дописати коментар