-2-

Коли ці весни

впадуть під ноги білим цвітом

і їхня виблякла палітра

в тобі почезне,

настане літо.

Розквітне рута

на східнім схилі коло броду,

де місяць пити срібну воду

не каламутну

лошата водить.

І ти настанеш.

Як колос твій землі насниться,

тоді прийду, мов тиха жниця:

Жнива, коханий, –

не косовиця.

Надвечір вітер,

що хмари гонить череваті,

лелеки принесе на хату:

гніздо мостити,

тебе кохати.